До 300-річчя з дня народження Григорія Савича Сковороди

Цього року виповнюється триста літ з дня народження Григорія Савича Сковороди (1722 – 1794) – визначного українського мислителя, письменника, лірика, педагога, музиканта. Сковорода був всебічно обдарованою людиною – знавцем античності й середньовіччя, володів багатьма мовами – латинською, старогрецькою, староєврейською, російською, польською, німецькою. У його творах відобразилися світогляд, жива душа українського народу. Епоха Г. Сковороди – це часи  піднесення Києво-Могилянської академії,насильницьке знищення російськими військами Запорізької Січі. Він сучасник Баха, Гете, Канта, Вольтера, Руссо

Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що йому якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя.

Найпростіше, але далеко не вичерпне, пояснення цьому, може полягати у тому, що Сковорода шукав, і вочевидь знайшов, відповіді на запитання, які ніколи не втратять актуальності: «Що таке щастя? І як бути щасливим? І що таке благе життя?»

Сковорода не залишив по собі цілісної філософської системи та й не прагнув цього. Життя він присвятив самопізнанню, цій меті була підпорядкована вся його творчість. Іще до Івана Котляревського, який вважається зачинателем нової української літературної мови, Сковорода зробив внесок у розвиток книжної української мови: його поезії та байки написані нею. Просив вибити на своїй могилі слова «Світ ловив мене, та не впіймав…», і цей його заповіт було виконано.

Віртуальна виставка Художньої літератури до 300-річча Г.С. Сковороди.