БІБЛІОТЕЧНИЙ УРОК - ДОСЛІДЖЕННЯ
Етапи розвитку української абетки як складової українського правопису
Історія української абетки унікальна. У понад тисячолітній історії української орфографії дослідники виділяють від 3-х до 5-ти періодів, основні з яких:
- І. Давньоукраїнський (Х-ХІV ст.).
- ІІ. Староукраїнський (остання чверть ХІV-ХVІІІ ст.).
- ІІІ. Новоукраїнський (ХІХ-ХХІ ст.).
«Повість минулих літ» Нестора Літописця — пам'ятка української писемності XI—XII ст. Це перша, найдавніша історія українського народу.
Протягом ХІХ ст. було запропоновано вживання нових літер, які збереглися і в сучасному українському алфавіті: і , є , ї. У 2-й пол. ХІХ ст. з гражданської абетки в Україні випали літери ы, ь, е, ъ. В Західній Україні гражданську абетку вперше використала «Руська трійця» у збірці «Русалка ДнЂстровая»; з 70-х pp. ХІХ ст. У 1895 р. «Руський правопис» було видано для вжитку в шкільному навчанні, офіційно закріплено гражданський шрифт і фонетичний правопис.
Літери, в їхньому сучасному сформувалися після 1905, що засвідчив «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка.
У Київській державі Україні-Русі, окрім писемної церковно-слов’янської мови, існувала розмовна, наближена до сучасної української мови. Написи-графіті на стінах Софіївського собору в Києві, хоча й виконані церковнослов’янською мовою, містять у текстах вирізні ознаки розмовної мови Руси-України. Вони однозначно спростовують теорію появи української мови у ХІV ст., яка ніби утворилась з єдиної «давноруської мови», що її ніколи не існувало та вказують, що розмовною мовою Руси-України була саме українська мова.
Немає коментарів:
Дописати коментар