Григорій Сковорода. Філософ, якого "не спіймав світ"

«ЩАСЛИВИЙ ТОЙ, ХТО ПОЄДНАВ СВОЮ УЛЮБЛЕНУ ПРАЦЮ З СУСПІЛЬНОЮ КОРИСТЮ. ЦЕ І Є ІСТИННЕ ЖИТТЯ»

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА 1722-1794	Життєвий шлях мислителя (Читати далі)
	Погляди Сковороди (Читати далі)
	Афоризми Григорія Сковороди (Читати далі)  Музеї пам’яток Григорія Сковороди (Читати далі) Відкрита бібліотека творів Григорія Сковороди (Читати далі)

ЖИТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Народився Григорій Сковорода 3 грудня 1722 р. в селі Чорнухи в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту отримав у сільській школі, далі вчився  у Київській академії. 1742 р. став учасником придворної співацької капели в Петербурзі.  Із 1750 р. в складі російської місії мандрував та отримав знання у Європі, вивчав звичаї і культуру, філософські ідеї, літературу.

У 1753 році працював у Переяславському колегіумі. Через запровадження новаторських ідей, недотримання усталених методів викладання його звільнили.

Упродовж 1754–1759 рр. працював придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині, потім викладачем поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення.

Із 1769 р., впродовж 30 р., мандрував містами і селами Лівобережної України, даруючи народові знання і досвід духовного самопізнання. 

У 1753–1785 рр. Сковорода написав переважну більшість поетичних творів, що увійшли дозбірки «Сад Божественних пісень».

9 листопада 1794 р. філософ  відійшов у вічність у селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповів поховати його на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав».

ПОГЛЯДИ СКОВОРОДИ

У філософських ідеях і просвітительській діяльності Г. Сковорода приділяв головну увагу людині й її суті, суспільству та його поступу.  У розумінні Григорія Сковороди людина («микрокосм») і природа («макрокосм») мали внутрішню й зовнішню сторони. Внутрішню сторону людини він називав «телом духовянм», а зовнішню – просто «телесность».

Заперечуючи божественну силу і не обмежуючи суть людини лише «телесной стороной», філософ шукав внутрішню сторону в самій людині, в її справах і вчинках й у такий спосіб дійшов до розуміння соціальної нерівності й несправедливості.

Г. Сковорода відстоював рівність між людьми, право кожного, незалежно від соціального становища, на щастя і волю, вважаючи останню найвищим досягненням людини.

Своє становище в суспільстві, на думку Сковороди, кожна людина зобов'язана визначити сама, відповідно до бажаного виду праці. Праця мала бути природною необхідністю людини, головним обов'язком і моральною потребою. Невміння і небажання керуватися своїми уродженими схильностями і здібностями, прагнення різними методами отримати незаслужені звання, високі нагороди та інші блага, є причиною соціальної нерівності і зла. 

Виховання, на думку Сковороди, має бути святим обов'язком батьків, на яких покладались «дві суті головні...» – «благо родити та благо навчити».

 Одним із важливих важелів у вихованні молоді Г. Сковорода вважав принцип – навчити вдячності дітей батькам. Невдячність, на його думку, зумовлювала суттєві моральні пороки суспільства.

Усе корисне і потрібне людині Григорій Сковорода називав прекрасним. Під красою ж розумів не зовнішню сторону суб'єкта, а його внутрішню суть. 

Найбільш мудрим вихователем людини Г. Сковорода визнавав саме життя: «Поглянь на людський рід. Він же є книга, книга ж чорна, що містить біду всякого роду, як хвилі, що повстають невпинно на морі. Читай її завжди і повчайся, купно ж ніби з високих гавань на океан, що бентежиться, дивися і бався».

Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди віддзеркалювалися у його поетичній творчості. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини.