Майже два роки йде несправедлива війна проти нашого українського народу. І ми не можемо зустрічатися в затишних шкільних класах та залах. Але розуміння того, що ми — спільнота, що ми сформована нація українців, надихає нас до проведення культурно-освітніх заходів, саме таких, як сьогоднішні дистанційні полілоги на літературні теми. Імовірно, що чарівна мелодія вальсу Федеріка Шопена, що часто пестила слух великої родини Кобилянських, дуже підходить до цього заходу.
Народилася Ольга Кобилянська 27 листопада 1863 р. у містечку Гура- Гумора в багатодітній родині. Пізніше вона жила в с. Димка, а з 1891р. – у Чернівцях. З дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови.
Про себе Ольга Кобилянська говорила, що закінчила в народній школі лише чотири класи, потім багато займалася самонавчанням. Найбільше любила соціологію, політику, філософію, знайшла себе в музиці, граючи на піаніно, цитрі, барабанах, малювала, грала в театрі. Авторка «Землі», «Царівни», «Людини» була людиною європейського розуму. Її хвилювало питання емансипації – вона сприймала це як тренд часу.
Важко повірити, але Ольги Кобилянської могло не бути в українській літературі. Могла легко і з вигодою для себе піти в літературу німецьку. Однак обрала українську, бо ідентифікувала себе з українським народом за ментальністю, яку постійно відчувала і яка стала лейтмотивом її творів. Вона знайшлла в собі внутрішню свободу й уяву, тому реалізувалася попри жорстокий геноцид українців.
Письменниця спілкувалася з М. Лисенком, М. Старицьким, М. Коцюбинським, здружилася з Лесею Українкою.
На честь Ольги Кобилянської назвали літературно-мистецьку премію, а за її творами знято фільми. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, відіграли й відіграють важливу роль у світовій літературі, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.
Немає коментарів:
Дописати коментар